«Непитай мене, чи я вбивала»: чому стрічка Олени Максьом стала фаворитом Docudays UA

15 Червня 2026

Стрічка «Не питай мене, чи я вбивала» від режисерки Олени Максьом висвітлює досвід військовослужбовиці в українських збройних силах.

Документальний фільм «Не питай мене, чи я вбивала» авторства Олени Максьом здобув найвищу нагороду національного конкурсу DOCU/Україна на 23-му Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. Кінокартина була представлена в рамках програми фестивалю як одна з найбільш очікуваних українських документальних прем’єр поточного року.

Особистий літопис війни

«Не питай мене, чи я вбивала» – це документальний щоденник повномасштабної війни, який Олена Максьом створювала понад тисячу днів. На початку російського вторгнення режисерка не мала попереднього бойового досвіду, проте зголосилася до лав добровольців, а згодом приєдналася до Національної гвардії України. Камера документувала її життя між бойовими завданнями, тренуваннями та короткими відрядженнями додому.

Творчиня фіксує не стільки безпосередньо бойові дії, скільки буденність війни: виснаження, періоди очікування, втрати, взаємини між побратимами та рідкісні прояви людської теплоти. Особливе місце в кінокартині посідають стосунки режисерки з матір’ю, які стають емоційною опорою на тлі воєнної реальності.

Кадр із фільму «Не питай мене, чи я вбивала». Фото: Docudays.ua

Хто така Олена Максьом

Олена Максьом – українська документалістка, журналістка, операторка та офіцерка запасу Національної гвардії України. До повномасштабного вторгнення вона працювала в галузі документального кіно та медіа. Її дебютний повнометражний фільм «Усе не буде добре» (2020), створений спільно з румунським режисером Адріаном Пирву, був представлений на міжнародному фестивалі документального кіно IDFA та отримав кілька престижних нагород.

Після початку повномасштабної війни Максьом долучилася до евакуаційних та гуманітарних місій, а згодом вступила до Національної гвардії. Вона проходила службу до 2025 року, беручи участь у визволенні Харківщини, операціях на Луганщині та боях за Бахмут і Покровськ. Водночас режисерка продовжувала фіксувати власний досвід війни, який став основою для її нового фільму.

Чому стрічка привернула увагу журі

Журі відзначило фільм за «радикальну авторську чесність»: «Стрічка вирізняється тонкістю спостереження, захопливою оповіддю та високою документальною майстерністю».

Кінокартина також була удостоєна Премії пам’яті Віктора Ониська за найкращий монтаж українського документального фільму. Нагороду присудили монтажеркам Світлані Залозі та Олені Максьом.

«За авторську щирість, майстерну драматургію та чутливий монтаж, крізь який пульсує реальність війни. А також за здатність віднайти у хаосі й пітьмі фронту чітку внутрішню форму», — зазначило журі у своєму рішенні.

Як відомо, премію було засновано на честь Віктора Ониська — режисера монтажу та військовослужбовця, який загинув 30 грудня 2022 року біля Соледара.

Фільм є міжнародною копродукцією України, Румунії, Нідерландів та Німеччини. Його тривалість становить 104 хвилини. Продюсерами виступили Адріан Пирву, Ренко Дузе, Ясмін С. Рамс, Жанна Довгич та Хассе ван Нунен. Монтажем займалися Світлана Залога, Олена Максьом та Оґюстен Гюйсер.

Навігація записівЯк iPhone 17 Pro змінює мобільну відеозйомку: чому навіть незалежні режисери звертають увагу на новий смартфон AppleЗавершено знімання шпигунської драми «ГУР: код «Сікора» Ахтема Сеітаблаєва: коли чекати на прем’єруСКОРО В КІНО

Дисидент