Опішня: Як опанувати гончарство за три тижні та здобути 1000 доларів за глиняну потвору

Фото: ukrainaincognita.com Підпишіться на нас в Google додати зараз

Опішня на Полтавщині, що вважається гончарною столицею України, претендує на звання одного з найкращих туристичних сіл світу згідно з рейтингом Всесвітньої туристичної організації ООН (UN Tourism). Це визнання підкреслює не лише давню історію селища, але й те, що тут досі плекають традиції, перетворюючи глину на витвори світового рівня. Журналістка Коротко про розкриває секрети унікальності місцевої глини, кулінарні традиції, що сягають корінням “Енеїди”, та методи розпізнавання автентичної опішнянської кераміки від підробок.

“Апошні” – означає “останній”

Походження назви “Опішня” інколи пов’язують із місцевою глиною, історично відомою як опока. Хоча існують й інші версії.

– Опішня у XVII–XVIII століттях була крайньою південною точкою держави, – пояснюють у місцевій сільській раді. – Отже, перша версія співвідносить назву зі старослов’янським словом «апошні» (яке збереглося, наприклад, у білоруській мові), що означає «крайній», «останній» населений пункт перед Диким Полем. Друга версія припускає, що назва походить від слова «спішатися», оскільки тут перетинались важливі шляхи, де вершники зупинялися для відпочинку.

Село розташоване на пагорбах, багатих на поклади глини, що забезпечило йому майбутній статус гончарної столиці. Майже кожна родина тут займається гончарством, передаючи ремесло з покоління в покоління. Діти змалку навчаються обпалювати глиняні вироби.

Попри складні часи, кількість туристів в Опішні останніми роками зросла. У місцевому музеї-заповіднику гончарства це пояснюють посиленням інтересу українців до власної історії та національної культури.

– До нас нині приїжджають цілими родинами та великими групами, – ділиться Коротко про завідувачка інформаційної служби Національного музею-заповідника гончарства в Опішні Світлана Пругло. – Ми маємо величезну територію: можна гуляти цілий день, не відвідуючи одне місце двічі, тому туристи часто залишаються на ніч. Загалом у нас дев’ять музеїв, а загальна площа музейного комплексу становить 19 гектарів.

Як розповідає Світлана Пругло, це не лише традиційні експозиції. Тут є парк монументальної скульптури, де представлені велетенські глиняні витвори, що сягають семи метрів у висоту. Це зображення людей, тварин та абстрактні геометричні композиції.

Після термічної обробки сіра глина набуває світло-жовтого або світло-бежевого відтінку. Фото: dovkola.media

Гончарі заповідають свої оселі народу

Олександра Селюченко ставилася до своїх іграшок, наче до дітей. Фото: ukurier.gov.ua

Частина будівель, де нині розташований музей, раніше належала відомим опішнянським гончарям. Вони заповідали їх музею особисто або через своїх нащадків. Наприклад, усі свої твори та майстерню заповіла українському народові видатна майстриня керамічної іграшки Олександра Селюченко. Музей було відкрито у 1988 році – наступного року після її смерті.

– Вона присвятила все своє життя гончарству, – розповідає Світлана Пругло. – Як зразки для своїх робіт вона використовувала персонажів казок та літературних творів. Вона жила своїм ремеслом і повністю віддалася йому.

Майстриня ставилася до своїх глиняних іграшок, наче до дітей, і сама цього не приховувала. Якщо їх доводилося везти на всеукраїнські чи республіканські виставки, її самопочуття могло погіршитися через хвилювання за їхню безпеку.

– Минулого року до нашого музею приєдналися останні дві садиби, – продовжує Світлана Пругло. – Одна – це дім спадкового гончаря з відомого роду Пошивайлів – Миколи Пошивайла. Він присвятив гончарству все своє життя. Його син Олесь Пошивайло є генеральним директором нашого музею. І ще один об’єкт – музей майстра Василя Омельяненка.

Останній був найстаршим гончарем Полтавщини: на момент своєї смерті у 2021 році йому виповнилося 95 років.

– Він займався гончарством до останнього дня життя, – згадує Світлана Пругло. – Він здобув всесвітню славу завдяки своїм зооморфним скульптурам: баранам, бикам… Вони надзвичайно витончені, прекрасні та відомі. Його будинок було подаровано музею родиною.

У колишніх оселях гончарів виставлено тисячі їхніх робіт. Загалом у фондах музею зберігається понад 60 тисяч виробів із глини.

Роботи Олександри Селюченко, хоч і невеликі, але відомі та неповторні. Фото: ukurier.gov.ua

Навіщо “катати” кашу і хто така “баба-шарпанина”

Меморіальні музеї-садиби гончарів та парк монументальної скульптури – це далеко не єдині цікаві об’єкти Опішні. Дуже популярною серед відвідувачів є «Опішнянська Артель», де проводять майстер-класи та реалізують вироби місцевих майстрів. А також етносело «Гончарія» – культурний простір, де повністю відтворено побут гончарів минулих століть.

– Ми не лише розповідаємо «про гончарство», у нас також представлена автентична полтавська кухня. Господині пригощають відвідувачів стравами, про які писав Іван Котляревський у «Енеїді», – зазначають Коротко про в місцевій раді. – Це знаменита «качана» каша, галушки, верещака, “баба-шарпанина”, варенуха…

Не знаєте, що це? Роз’яснюємо: «качана» каша готується шляхом обкатування пшона, змоченого в молоці з яйцем, у борошні, щоб кожне зернятко було вкрите щільною оболонкою. Полтавські галушки готуються виключно на парі. Верещака – це тушкована у буряковому квасі грудинка (або інші частини м’яса), заправлена тертим хлібом та борошном. “Баба-шарпанина” – це ситна рибна запіканка, а варенуха – традиційний алкогольний напій (буває медовий, яблучний, грушевий, вишневий або сливовий).

До речі, про місцеві сливи згадував і Котляревський: «Латин за царським звичаєм Єнею дари обрядив: Лубенського шмат короваю, корито опішнянських слив».

Сливи тут ростуть майже в кожному дворі, а на околиці висадили ще два гектари сливового саду. Раніше під час сезону збору врожаю проводили масштабний фестиваль «Слива-фест», але через війну його призупинили.

У парку монументальних скульптур можна побачити глиняні постаті заввишки до семи метрів. Фото: dovkola.media

Як відрізнити опішнянську кераміку від китайської підробки

За давньою традицією, глиняні вироби створювали чоловіки, а розписували жінки. Найчастіше на них наносили рослинний орнамент.

Місцеві майстри охоче діляться своїми знаннями, не боячись конкуренції. Приїхавши до Опішні на екскурсію, можна стати гончарем і художником: при музеї функціонує літня Академія гончарства.

– Навчання триває 21 день: ми вчимо заготовляти глину, формувати вироби, випалювати, розписувати, – перелічує Світлана Пругло. – Учні проходять повний курс від підготовки сировини до остаточного випалу та отримують сертифікат майстра.

Вартість навчання в академії становить 30 тисяч гривень. Проте, враховуючи ціни на автентичну авторську кераміку, ця сума швидко окупиться, якщо ви плануєте серйозно займатися цим ремеслом.

А можна й заробити, якщо ви вже володієте навичками ліплення з глини. У музеї засновано міжнародну грантову премію Говорунів – спільно з американкою українського походження Олесею Говорун (вона є онукою гончарів з Опішні Миколи та Олександри Говорунів). Премію в розмірі 1000 доларів отримують троє найталановитіших молодих майстрів. Їхнє завдання – створити глиняні скульптури заввишки п’ять метрів та завширшки 2,5 метра. Відвідувачі мають можливість спілкуватися з майстрами та спостерігати за їхньою роботою, розкриваючи секрети процесу. Згодом ці глиняні гіганти експонуються у парку музею.

– До речі, якщо ви купуєте «опішнянську кераміку» в крамницях інших міст, будьте обачні, – попереджають спадкові майстри. – Часто під виглядом нашої продукції продають дешеві вироби з Китаю чи Туреччини.

Справжня опішнянська кераміка зазвичай має світло-жовтий або світло-бежевий відтінок. Їй притаманний рослинний орнамент, виконаний білими, червоними, коричневими та зеленими фарбами.

На музейних майданчиках можна побачити абсолютно несподівані роботи. Фото: ukrainaincognita.com

До речі

Могила відьми та місце збору чаклунів

Для поціновувачів історії чи містики, Опішня також має чим зацікавити.

– З оглядової вежі відкривається чудовий краєвид на навколишні землі. Це реконструйована частина козацької фортеці XVIII століття, розташована на пагорбі заввишки 202 метри над рівнем моря, – розповідають місцеві. – Також у нас є стародавнє городище, що датується VII–XII століттями.

Від вежі також веде стежка на містичну Лису гору, оточену похмурими легендами. Кажуть, одного разу молода дівчина, заздрячи красі своєї сестри, попросила у місцевої відьми прокляття. Та порадила нарвати на вершині гори в повний місяць «чорного зілля». Вночі розпочалася гроза, і в дівчину-заздрісницю влучила блискавка. З того часу на цій горі нічого не росте, а Лису гору в народі стали вважати місцем збору нечистої сили.

– Люди боялися чаклунства і, щоб відігнати злих духів, встановили на горі хрест, – додають у місцевій сільській раді. – До речі, за народними віруваннями, на могилі відьми заборонялося ставити хрест – вбивали дерев’яний кілок. Така могила досі збереглася на нашому старому цвинтарі.

Глечики з Опішні відомі у всьому світі. Фото: wikipedia.org

Як дістатися

Опішня розташована в Полтавській області, приблизно за 45 кілометрів на північ від Полтави та близько 300 кілометрів від Києва. З Полтави до Опішні регулярно курсують приміські автобуси та маршрутки з центрального автовокзалу (або автостанції №2). Поїздка триває приблизно 40–50 хвилин.

Для любителів гастротурів у Опішні пропонують спеціальну програму. Фото: dovkola.media

Джерело: kp.ua