Іноді здається, що блискуча думка, що раптово спала на думку, — чисте натхнення. Але варто копнути глибше і стає ясно: мозок може бути набагато хитрішим, ніж ми звикли думати.
Існує рідкісний інтелектуальний парадокс, який одночасно лестить людину і підставляє її. Він змушує бути впевненим у своєму творчому осяянні в той момент, коли воно зовсім не належить автору. Це збій пам'яті, настільки витончений і непомітний, що його складно вловити навіть за бажання. І саме він ховається за феноменом криптомнезії.
Криптомнезією називають ситуацію, коли людина відтворює почуту або прочитану раніше інформацію, щиро вважаючи її результатом своєї думки. Джерело виявляється забутим, а зміст — таким, що повністю зберігся. У результаті чуже знання повертається у свідомість як «нова» ідея. Саме тому криптомнезію іноді описують як мимовільне присвоєння, що виникає не з наміру, а з особливостей роботи пам'яті.
Механізм цієї помилки пов'язані з тим, що пам'ять зберігає інформацію нерівномірно. Вміст може закріплюватися надовго, тоді як контекст його появи – джерело, час, ситуація – зникає значно швидше. Коли зміст виринає знову, мозок не знаходить супутніх деталей і за умовчанням трактує його як продукт внутрішньої роботи.
Криптомнезія проявляється особливо часто там, де потрібна творчість: музика, література, наука, дизайн. Іноді людина будує складну концепцію, не підозрюючи, що колись прочитала її у статті; складає мелодію, яка віддалено повторює чутну в дитинстві; формулює ідею, чия першоджерело розчинилося в пам'яті дуже давно. Це пояснює, чому навіть дуже уважні до авторства люди можуть стати її жертвами.
Цікаво й інше: криптомнезія – ознака не слабкої, а сильної пам'яті. Вона вказує на здатність мозку глибоко утримувати та інтегрувати інформацію, але при цьому не розрізняти її походження. Творчий процес нерідко будується на таких прихованих з'єднаннях і іноді саме вони породжують несподівані асоціації та нові рішення.