Волейболістка Валентина Давидова: Важко виходити на корт, коли діти в Запоріжжі під обстрілами
Фото: інстаграм Валентини Давидової Підпишіться на нас в Google додати зараз
Для більшості з нас пляжний волейбол асоціюється з безтурботним відпочинком, теплим піском, освіжаючими напоями та невимушеним перекиданням м’яча над сіткою під звуки моря. Проте для цих спортсменок піщаний майданчик стає ареною виснажливих випробувань, де доля медалей залежить від несподіваного пориву вітру. Нещодавно жіноча збірна України з пляжного волейболу здобула тріумфальну перемогу у фіналі Кубка Націй. Флагман нашої команди, 38-річна Валентина Давидова, поділилася з кореспондентом Коротко про, чому на найвищому рівні неможливо “сховатися” за спину напарниці, як підтримувати форму, коли твої колеги значно молодші, і яке це – боротися за перемогу в Європі, коли думки та серце перебувають в обстрілюваному Запоріжжі.
Готові битися до останнього розіграшу
– Валентино, ви та ваші партнерки по збірній зуміли досягти фіналу Кубка Націй. Що означає цей успіх для вас особисто та для команди?
– Для кожної з нас це величезна гордість і водночас велика відповідальність. Для мене особисто, як для досвідченої гравчині, цей успіх – це підтвердження того, що вся наша наполеглива праця, щоденні тренування та численні переїзди приносять очікувані плоди. А для команди це колосальний крок уперед. Ми продемонстрували, що український пляжний волейбол здатний домінувати на європейській арені. Особливо зараз, коли кожен наш вихід на майданчик – це шанс підняти прапор України та нагадати світу про нашу країну.
– Ви не віддали жодного сету бельгійкам, англійкам та француженкам. Завдяки чому вдалося продемонструвати такий потужний та домінантний виступ?
– Секрет криється у максимальній концентрації та детальному аналізі суперниць. Ми з Ангеліною (Хміль. – Авт.), моєю основною партнеркою, а також іншими дівчатами – Євою Сердюк та Дарією Романюк, виходили на кожен поєдинок з налаштуванням боротися за кожен м’яч, незалежно від рахунку на табло. Нам вдалося чинити тиск на суперниць своєю подачею, ефективно блокувати та демонструвати чисту гру в захисті. Коли ти не дозволяєш супернику розкрити свою гру з перших розіграшів, вони починають припускатися помилок. Ми скористалися цим на повну.
– У чому зараз полягають сильні сторони вашої команди? Що робить її сильнішою за інших?
– Наша ключова перевага – це досвід у поєднанні з молодою, нестримною енергією. У нас чудовий баланс у збірній. Ми вміємо розуміти одна одну на майданчику, швидко пристосовуватися до стилю гри кожної пари суперниць і, найголовніше, володіємо справжнім українським духом. Пляжний волейбол – це гра емоцій, і наша психологічна стійкість, здатність підтримати партнерку в складний момент роблять нас справжньою командою.
З партнеркою по майданчику Ангеліною Хміль. Фото: інстаграм Валентини Давидової
Задоволення від волейболу нікуди не зникло
– Ви вже багато років у волейболі. У вас величезна кількість досягнень та нагород. Але чи отримуєте ви від волейболу стільки ж задоволення, як, скажімо, 5 років тому?
– Знаєте, задоволення нікуди не зникло. За п’ять років нічого не змінилося. Змінюються лише напарниці (посміхається). Зараз я отримую насолоду від тонкощів гри, від моментів, коли вдається перехитрити суперника не силою, а тактикою. Кожна перемога тепер цінується значно вище, бо ти чітко усвідомлюєш, яка ціна за неї заплачена. Волейбол – це моє життя, і пристрасть до нього не згасає.
– У чому полягає секрет вашого спортивного довголіття?
– Це професійне ставлення до свого тіла та залізна дисципліна. Пляжний волейбол дуже виснажливий: пісок, спека, постійні стрибки. Тому на першому місці – це фізична підготовка, фізичні навантаження, особливо для мене, адже поруч зі мною грають молоді, сильні дівчата, і я мушу бути з ними на одному рівні.
– Що складніше зберігати з роками: фізичну форму, емоції чи мотивацію?
– Мабуть, найскладніше – це утримувати емоційну рівновагу. Фізичну форму можна відновити в залі за допомогою правильних тренувань. Мотивація у мене завжди висока, бо я прагну перемагати та гідно представляти Україну. А от емоційно не вигоріти від постійних перельотів, та ще й завжди думати про дітей і родину, які залишилися в Запоріжжі, де постійно відбуваються обстріли… Це надзвичайно важко.
– Взаєморозуміння між гравцями в парі відіграє вирішальну роль для гри та результату?
– У пляжному волейболі це 80% успіху. На відміну від класичного волейболу, де на майданчику шість гравців і є заміни, тут вас лише двоє. Сховатися ніде. Якщо немає взаєморозуміння, суперник це миттєво відчує і “затисне” вас. Ви повинні відчувати партнерку спиною, знати її сильні сторони та розуміти, як її підтримати, коли гра не складається.
– Як взагалі це вибудовується – ця довіра, хімія на майданчику?
– Хімія з’являється тоді, коли ви разом переживаєте важкі поразки та прикрі невдачі, але не починаєте звинувачувати одна одну, а шукаєте рішення разом. Потрібно багато спілкуватися, приймати характер партнерки, ділити побут на зборах. Довіра зростає тоді, коли ти впевнена: що б не сталося, твоя напарниця підстрахує та віддасть усі сили заради спільного м’яча.
– Чи бувають у вас свого роду розбори польотів після якихось невдалих моментів під час матчів?
– Ми це робимо не зовсім як усі (посміхається). Кожна переглядає гру та коментує свої помилки. Іноді це викликає сміх. Але іноді хочеться плакати.
– Які дрібниці можуть вирішити долю матчу на найвищому рівні?
– На топовому рівні всі вміють сильно атакувати та високо стрибати, тому результат матчу визначають саме психологічні аспекти та дрібниці. Напрямок вітру, який раптово змінився під час подачі; те, як ти поставив стопу на глибокому піску. Але головне – це концентрація наприкінці сету. Хто припуститься менше невимушених помилок, той і виграє гру.
– Який момент у кар’єрі є для вас найяскравішим?
– Важко виділити якийсь один момент, бо кожна велика перемога є особливою. Звичайно, назавжди в пам’яті залишаться золоті медалі чемпіонатів України, знакові перемоги на світовому турнірі. Але, мабуть, найемоційніші моменти – це коли ти стоїш на п’єдесталі міжнародного турніру, лунає Гімн України, і ти бачиш наш прапор на трибунах. Це ні з чим незрівнянне відчуття.
У пляжному волейболі за кожним м’ячем потрібно тягтися щосили. Фото: інстаграм Валентини Давидової
Мрію, щоб діти ніколи не ховалися в укриттях
– Яка ви поза спортом?
– Поза спортом я – мама. Я присвячую весь свій час дітям. Ми гуляємо, займаємося танцями, англійською, взимку – відвідуємо школу. Я дуже люблю готувати.
– Що для вас ідеальний відпочинок?
– Ідеальний відпочинок – це коли поруч зі мною чоловік і діти, оскільки я дуже рідко буваю вдома. Мені більше нічого не потрібно. А де це буде: вдома, за містом чи десь на морі – це не має значення.
– Що може вас розсмішити?
– У мене дуже добре почуття гумору. Але найчастіше мене розсмішують побутові, життєві ситуації та жарти друзів чи дівчат з команди. Загалом, у нашій збірній без гумору ніяк – він часто рятує нас від стресу та втоми на тренувальних зборах. Коли ми починаємо згадувати якісь наші спільні пригоди чи курйози під час подорожей, сміємося до сліз.
– Про що мрієте зараз?
– Зараз у мене, як і в кожного українця, одна найбільша, найголовніша мрія – це наша перемога, настання миру та безпеки на рідній землі. Мрію про те, щоб усі наші захисники та захисниці повернулися додому, щоб міста були відбудовані, а діти більше ніколи не ховалися в укриттях.
Переглянути цей допис в Instagram