Анастасія Рибачок: Доки я була у відпустці по догляду за дитиною, Люда Лузан підтримувала мене як ніхто
Фото: ФБ НОК України та олімпійська команда
Українська каноїстка Анастасія Рибачок успішно повернулася до змагань вищого рівня після другої перерви в кар’єрі, пов’язаної з народженням дитини, здобувши дві золоті медалі на Чемпіонаті Європи в Португалії у парі з Людмилою Лузан. Про перемогу на олімпійській дистанції, безцінну підтримку чоловіка-тренера та прагнення до “золота” на Олімпійських іграх в Лос-Анджелесі, а також повернення до рідного Херсона, спортсменка відверто поділилася з журналістом видання Коротко про.
Пишаюся, що двічі на нашу честь лунав Гімн України, і його чули «нейтральні»
– Анастасіє, чемпіонат Європи видався для вас надзвичайно успішним – ваш екіпаж із Людмилою Лузан здобув “золото” в каное-двійці на дистанціях 200 та 500 метрів. Які ваші враження від такого результату?
– Я надзвичайно задоволена результатом. Це перша золота медаль на Чемпіонаті Європи на 200-метровій дистанції у “двійці”! Дуже вдячна моїй напарниці за спільну роботу!
– Яка з двох перемог принесла вам найбільше емоцій?
– Більше емоцій, безумовно, від перемоги на олімпійській дистанції 500 метрів. Вона має для нас велике значення, до того ж, це частина рейтингової системи. Олімпійські дистанції є нашим фундаментом.
– Що ви відчули, коли вперше за тривалий час знову піднялися на найвищу сходинку п’єдесталу пошани?
– Відчула величезну гордість, коли прозвучав наш гімн. І, звичайно, задоволення від успішно виконаної роботи. Дуже щаслива повернутися на вершину п’єдесталу після перерви, пов’язаної з материнством. Востаннє ми брали участь у змаганнях у Європі у 2022 році, перед моїм першим декретом. Минуло чимало часу.
На п’єдесталі після перемоги у перегонах на 500 метрів. Фото: інстаграм Анастасія Рибачок
– Кому ви присвячуєте ці дві золоті медалі?
– Я присвячую їх своїм дітям. Вийшло символічно – по медалі кожному, хоча насправді вони є найбільшою нагородою в моєму житті.
– Чим ці дві золоті медалі Чемпіонату Європи для вас особливі? Яке їхнє значення?
– Вони демонструють рівень майстерності та злагодженість роботи нашого екіпажу. Я надзвичайно рада, що після перерви, пов’язаної з материнством, нам вдалося досягти такого результату за такий короткий проміжок часу. Я пишаюся тим, що двічі на честь України лунав наш гімн, і це чули атлети, які виступають під “нейтральним” статусом.
Переглянути цей допис в Instagram
Після материнства смак перемог відчувається ще яскравіше
– Вже вдруге за свою кар’єру ви повертаєтеся до змагань після перерви, пов’язаної з народженням дитини. Наскільки складним було цього разу повернутися до тренувального режиму, досягти необхідної форми та знайти свій ритм?
– Чесно кажучи, цього разу було легше, оскільки я вже знаю, як мій організм реагує на фізичні навантаження після пологів. До того ж, я тренувалася зі своїм чоловіком (Андрій Рибачок – чемпіон світу з веслування та особистий тренер Анастасії) у звичній для мене комфортній атмосфері та умовах. Ми розпочали підготовку до сезону досить спокійно, усвідомлюючи, що головне – це моє відновлення після пологів. Я не була впевнена щодо своєї поточної форми, тому вирішили оцінювати її по ходу Кубку України.
– Як часто під час вагітності або вже після народження дітей ви думали про те, що «я обов’язково повернуся і знову боротимуся за медалі»?
– Під час першої перерви, пов’язаної з материнством, я була налаштована, що вже не повернуся у професійний спорт. Однак мій чоловік та тренер, який працював зі мною до Олімпійських ігор у Парижі, повірили в мене та підтримали моє рішення про повернення. А вже під час другої перерви я була на 100% впевнена, що повернуся. Людмила Лузан була зі мною на зв’язку протягом усього року, вона підтримувала мене та також налаштовувала на повернення.
– Як вам вдається поєднувати спорт і материнство зараз? Як це – бути мамою двох маленьких дітей і водночас топспортсменкою, яка змагається за медалі рівня Чемпіонату Європи та Чемпіонату світу?
– Поєднувати це складно, особливо коли я їду на змагання, я дуже за дітьми сумую. Завдяки тренерам є можливість, щоб діти були зі мною на зборах, але я все одно усвідомлюю, що часу, який я приділяю тренуванням, не вистачає для дітей. Я дуже вдячна своїй мамі та мамі мого чоловіка за допомогу з дітьми.
Чоловік Андрій – чемпіон світу з веслування та особистий тренер Анастасії. Фото: інстаграм Анастасія Рибачок
– Наскільки вам допомагає досвід, отриманий під час першої перерви в кар’єрі, пов’язаної з материнством, та досвід материнства загалом?
– Починати все з нуля, відновлювати фізичну форму – це складно. Але діти – це моє життя, і зараз я розумію, наскільки важко було б без них. Проте я продовжую працювати і хочу довести всім, що не варто боятися присвячувати себе сім’ї, адже все можна успішно поєднувати.
– Як материнство вплинуло на вас як на спортсменку? Чи змінилося ваше ставлення до спорту в певних аспектах?
– До того, як у мене з’явилася сім’я, я жила тільки зборами, змаганнями та тренуваннями. Мої думки були повністю зосереджені на спорті. А зараз найголовніше – це моя родина. І коли я повертаюся з тренувань, я максимально перемикаюся і повністю віддаю себе дітям та чоловікові.
– Що б ви порадили спортсменкам, які стурбовані тим, що материнство може поставити крапку в їхній спортивній кар’єрі?
– Материнство можна успішно поєднувати з роботою та досягненнями. Головне – це сильне бажання та розуміння того, заради кого ти це робиш, не варто цього боятися. Навпаки, смак перемог стає ще яскравішим.
– Як ваша родина вболівала за вас під час виступів на Чемпіонаті Європи? Чи дивилися вони трансляції?
– Чоловік завжди поруч, він є моєю головною підтримкою та опорою. Батьки дуже переживають за мене, особливо тато (усміхається. – Авт.), він дуже емоційний і щиро радіє кожній моїй перемозі.
– Які цілі ви ставите перед собою на майбутнє?
– На цей сезон – це, звичайно, здобуття олімпійських рейтингів. А на наступний цикл – це, безумовно, Олімпійські ігри, і, якщо все піде за планом, ми сподіваємося на золоту медаль.
– Як змінилася ваша взаємодія у парі з Людмилою після вашого повернення?
– Якщо бути відвертою, то після другої перерви, пов’язаної з материнством, з’явилися певні недобрі чутки щодо мого повернення в олімпійську двійку. Дуже допомогло те, що Людмила підтримувала мене як ніхто інший. За що я їй надзвичайно вдячна. І, найголовніше, ми усвідомлюємо, що підтримка є надзвичайно важливою в будь-який момент. Я поважаю Люду як спортсменку і як особистість. І ми дійсно розуміємо, що злагоджена робота та взаєморозуміння можуть привести до найвищих результатів.
– У чому полягає секрет успіху вашого екіпажу “двійки”?
– Секрету немає. Ми працюємо заради того результату, якого прагнемо обидві. Нам потрібно нарешті виконати всю заплановану роботу та здобути те, заради чого ми так старанно працюємо.
Наші дівчата обходять суперниць мінімум на пів корпусу. Фото: інстаграм Анастасія Рибачок
Мотивацію дають діти, чоловік та олімпійське “золото”
– Чи є речі, які раніше здавалися вам проблематичними, але після народження дітей перестали хвилювати?
– Якщо говорити про спорт: я не знаю, який результат я покажу далі. Але хвилювань стало менше, тому що найбільшою цінністю для мене є діти та сім’я.
– Як виглядає ваш ідеальний день, коли немає тренувань і змагань?
– Ооо, це прокинутися, нікуди не поспішати. Поснідати всією родиною і максимально приділити час дітям та чоловікові. Таких днів, коли немає тренувань і змагань, дуже мало. Зараз мій старший син перебуває у бабусі в Болгарії. Я дуже сумую за ним, вони для мене – як ковток свіжого повітря.
– Чи бувають моменти, коли ви хочете бути просто мамою, а не топспортсменкою?
– Звичайно, особливо коли я їду на змагання, а діти починають плакати, бачачи мене по телефону. У такі моменти хочеться все кинути і поїхати до них.
– Що надихає і мотивує вас так наполегливо працювати сьогодні?
– Діти, чоловік (усміхається. – Авт.) і золота медаль Олімпійських ігор. Я вважаю, що це незавершена справа. Ми з Людмилою можемо цього досягти, і це надзвичайно мотивує.
– Ви максималістка в житті?
– 50 на 50.
– Які риси характеру вам сформував спорт?
– Впертість, цілеспрямованість, відповідальність, наполегливість.
– Якби ви не займалися спортом, ким би ви стали? Що вас приваблює в житті?
– Якби я не обрала спорт, то пішла б, як хотів мій батько, у медицину. А якщо говорити про мої особисті бажання, то я хотіла б бути журналісткою.
– Про що ви мрієте зараз?
– Про мирне небо над Україною. Про повернення додому, до Херсона, звичайно. І про досягнення максимального результату в моїй спортивній кар’єрі.
Переглянути цей допис в Instagram