Євген Сморігін: З осені минулого року я вже українець

Фото: надано «Дизель Студіо»

У 2022 році під час нашої бесіди Євген Сморігін висловлював бажання стати громадянином цієї країни у складні для України часи. Минулоріч актор «Дизель Шоу» нарешті отримав українське громадянство.

До того ж, «Дизель Шоу» відтепер транслюватиметься на каналі «1+1 Україна». Телевізійну версію нових виступів глядачі зможуть побачити вже з 22 травня.

В інтерв’ю Коротко про Євген Сморігін поділився своїм шляхом до українського громадянства, вивченням мови, улюбленими образами, гумором та тим, хто може його самого розвеселити, розповів про дружбу в колективі та причини, чому актори «Дизель Шоу» ніколи не конфліктують між собою.

Навчився розмовляти українською, коли переозвучував сам себе

– Женю, чи можна вас привітати з отриманням українського паспорта?

– Так. Нарешті президент підписав указ про надання мені українського громадянства. Від осені минулого року я вже є українцем.

– Ми спілкувалися з вами у листопаді 2022 року, ви тоді складали іспит з української. Отже, розгляд тривав приблизно три роки?

– Так. Але я розумію, що президент мав і має справи важливіші за моє громадянство. Наскільки мені відомо, він не підписував указів про надання громадянства нікому протягом цього періоду. А потім надав громадянство усім, хто звертався, пройшов усі комісії, іспити тощо.

– Ви ж уже майже 20 років мешкаєте в Україні?

– Цього року – рівно 20 років, як я живу в Україні. Ми переїхали у 2006-му.

– Пам’ятаєте, як це відбувалося?

– Я все пам’ятаю. Мені надійшла пропозиція попрацювати у Москві. Мене запрошував Гарік Харламов до Comedy Club. Ми щойно завершили виступи у КВК у 2005-му. Але наші хлопці з команди «ЧП» (Мінськ) вирішили вирушити до Києва для реалізації телевізійних проєктів. І вони запитали мене: «Жень, а ти з нами?». Я відмовив Харламову і відповів: «Так, звісно, хлопці, ми 10 років разом, я з вами».

І дружині сказав, що ми переїжджаємо до Києва, бо вона з Москви, ми там одружилися (перша дружина актора. – Авт.). Ми перебралися, почали працювати з командою. А через рік уся команда розпалася. Я залишився і без команди, і без дружини. І почав свій шлях самостійно.

– Озираючись сьогодні на все це – як же вас тоді Бог зберіг, що ви не поїхали до тієї країни.

– Я зараз ні про що не шкодую. Слава Богу, що 20 років тому я зробив такий важливий крок у житті, щоб жити і працювати в Україні. Адже тоді ніхто й не припускав, що ситуація може так скластися. Але, на жаль, путін вирішив інакше. Дякувати Богу, що я тут, що мені не довелося обирати, що я давно обрав світлий шлях.

– Усі обговорювали в соцмережах, як чудово ви склали іспит з української, отримавши 97 балів зі 100. А ще ж, здається, є іспит на знання Конституції України та історії?

– Я складав лише іспит з української. Я проходив за процедурою, коли міністр культури подає клопотання президенту про те, що є така творча особистість з такою позицією, яка потрібна нашій країні. Тобто клопотання подавав не я сам, як громадянин іншої країни, а міністр культури. У такому разі складається лише іспит на знання української мови.

– Вам пощастило, адже уроки української мови вам дала ваша робота у «Дизель Студіо», зокрема, дубляж багатьох сезонів українською скетч-шоу «На трьох».

– Так. Я навчився розмовляти українською. Коли переозвучував сам себе, провів у студії понад 50 годин, поруч був літредактор, який виправляв помилки. Тому мені справді пощастило, адже я і працював, і заробляв, ще й вивчав та практикував українську.

Євген Сморігін отримав український паспорт восени минулого року. Фото: надано «Дизель Студіо»

20 років в Україні – це ж усе моє свідоме доросле життя

– А як вам дається спілкування на побутовому рівні? Трапляється, хтось комплексує, соромиться робити помилки. Однак при вивченні будь-якої іноземної мови ми припускаємося величезних помилок, і це абсолютно нормально, лише практика все виправляє.

– Комплексів зазвичай не виникає. Я відчуваю, що мені бракує лексичного запасу, аби повністю висловити свою думку так, як я прагну. Але на побутовому рівні все гаразд. У магазині мене всі розуміють (сміється).

– Усі ці роки ви жили з посвідкою на постійне проживання. Посвідка надає усі основні привілеї, як і внутрішній паспорт?

– Так. Я міг робити все те ж саме, що й громадяни, не міг лише голосувати.

– А з виїздом за кордон як?

– Виїзд за кордон – з паспортом Білорусі. У мене був білоруський паспорт та посвідка.

– Тепер, з українським паспортом, стовідсотково відчуваєте себе українцем? Хоча, напевно, за 20 років ти фактично й так звикаєш до країни. Чи є якісь нові відчуття?

– Окрім зміни документів, напевно, ні. 20 років – це ж усе моє свідоме доросле життя. У Мінську я закінчив школу, навчався в інституті і одразу після цього переїхав. Молодість моя тут минула. Усе тут. Я вважаю себе частиною цієї країни.

Але білоруси, як на мене, найдобріші люди на планеті. Усі свої справи покинуть, аби допомогти іншому, – така нація. Не знаю, я білорус і я українець.

– Міняти громадянство морально було складно? Адже це країна, де ви народилися, росли, там батьки, родина.

– А що в мене змінилося? Батьків у мене вже немає. Слава Богу, вони не побачили цих жахіть, усього того, що зараз відбувається між нашими країнами. Вони покинули цей світ до цього. Там живе брат із родиною. Іноді спілкуємося. А всі рідні мені люди, куми, родина – всі тут. Ну, 20 років вже!

Цього року – 20 років, як актор живе в Україні. Фото: надано «Дизель Студіо»

Моя бабуся з кожним разом все жвавіша і жвавіша

– Ви зараз у турі «Найвеселіша весна». Телеверсію концертів ми побачимо з 22 травня вже на каналі «1+1 Україна». Як зазначено у соцмережах вашого колективу, це новий етап вашої історії. Зміна каналу для вас має значення?

– Особисто для мене, як для актора, головне – щоб у нас був глядач. А на якому каналі – це вирішують продюсери, вони знають, як буде краще. Я особисто вдячний каналу ICTV2 за всі наші попередні роки. Зараз нам 11 років – і «1+1».

Важливо – що у нас залишаються ефіри, у нас є глядач, і новий, і той, хто з нами вже багато років. Дай бог, у нас буде нове життя.

– Ви кажете, і новий глядач, і той, хто з вами вже роки. Якщо дивитися в зал, чи змінюється ваша публіка?

– Нещодавно до нас підійшов хлопець після концерту і каже: «Дякую вам за моє дитинство. Я почав вас дивитися у 7 років, а зараз мені – 17. Кожну п’ятницю я проводив з вами. Ви для мене – основа українського гумору, я вчився з вами жартувати». Наш глядач росте разом з нами.

– У кожного актора є улюблений персонаж, якого він зіграв. У вас хто?

– Мені особисто подобається моя бабуся. Слава Богу, у мене багато різноманітних персонажів, і я відчуваю сили зіграти все, що завгодно. Але моя бабуся з кожним разом стає все жвавішою.

Був мені такий неймовірний комплімент. Ми їздили з нашим балетом на гастролі. І Олена з нашого балету ділиться з нами, як вона своїй рідній бабусі розповідає про гастролі, як ми їздимо. І її бабуся її запитує: «А та бабуся теж разом з вами їздить на гастролі? Отак автобусами?». Олена спочатку не зрозуміла, яка бабуся, каже їй: «Та це ж Женя! Це Женя грає бабусю». На що вона Олені своє: «Ой, не мороч мені голову, Женю я знаю!». Вона реально вірила, що у нас на сцені – справжня бабуся. Це найкращий, найвищий комплімент для актора, який можна почути. І це мій улюблений образ.

– А чи засмучуєтеся, коли критикують номер, у якому ви граєте?

– Ні. Навпаки, будь-яка конструктивна критика – це плюс, бо щоразу ти робиш для себе певні висновки. Я ж не Франклін на 100-доларовій купюрі, аби всім подобатися. І чудово, коли є критика. Не було б критики – не було б розвитку.

От придумала людина колесо – все, всім подобається. Але хтось далі каже, що одного колеса замало, давайте візьмемо два, вставимо між ними палицю і вийде візок. Це і є критика.

– Але ж є конструктивна критика, про яку ви говорите, і є знецінення, образи.

– Я розумію озлобленість людей зараз. Час такий. «Дизель фонд», наприклад, понад 2 мільйони доларів віддав для ЗСУ – на дрони, автівки… І якби люди, які пишуть різну гидоту, це знали, думаю, їх було б менше. Ми не просто їздимо веселитися і веселити людей. З кожного квитка, з кожного перегляду ми перераховуємо гроші на потреби ЗСУ.

– До речі, люди цікавилися в коментарях під дописом про вихід «Дизель Шоу» на «1+1»: чи буде битва між «дизелями» та «Кварталом»? Розумію, що таке навряд чи можливо. Але чи вам би було цікаво позмагатися?

– Ми поважаємо їх як проєкт, як шоу. Але з кимось позмагатися у мене особисто бажання немає. «Дизель Шоу» виграє у них за рейтингами. З 2017 року ми в чесній боротьбі. Я особисто поважаю кожного актора, але з кимось змагатися мені не цікаво.

Можливо, цікаво було б щось зіграти разом у якомусь проєкті. З Кошовим, наприклад. Цікаво з точки зору практики – гри з іншими акторами. А якась боротьба мені не цікава. Не думаю, що нам треба боротися.

Бабця – улюблений образ Євгена на сцені. Фото: надано «Дизель Студіо»

У нашому колективі не буває ані дня без жартів

– Які особисто ви теми для жартів би не торкалися? Нині рамки для гумору не надто широкі, ми про це і з Єгором Крутоголовим говорили, бо різне може дуже сильно тригерити людей.

– Вважаю, що в гуморі немає тем, над якими не можна сміятися. Є час, який встановлює рамки для певних тем. Мине час, і можна буде сміятися над чим завгодно. Наприклад, скільки було анекдотів про Василя Івановича і Петьку! Думаю, коли йшла війна сто років тому, над Чапаєвим не жартували і не сміялися, боячись смертної кари. А потім анекдоти почали про них «розповідати». І так з усіма темами. Тільки час усе диктує.

– Ви даєте людям можливість посміятися. А хто вас може розсмішити?

– Ми у нашому колективі постійно жартуємо, одне одного підколюємо. Не буває ані дня без жартів. Жартуємо одне над одним і не ображаємося за це.

– За стільки років разом ви вже й знаєте, кого чим можна підколоти.

– Так. Ми до аварії з Маринкою (акторка «Дизель Шоу» Марина Поплавська, загинула в ДТП у жовтні 2018 року. – Авт.) могли трохи посваритися одне з одним, а після тієї трагедії усвідомили, що життя може обірватися будь-якої миті. І якось взагалі перестали ображатися і сваритися. Більше ніколи не сваримося.

– Власне, в інтерв’ю всі ваші колеги кажуть, що «дизелі» – це родина. Хто ваш найближчий друг у «Дизель Шоу»? З Євгеном Гашенком ви й куми.

– З усіма добрі стосунки. Якщо зараз виділю когось одного – потім у мене будуть проблеми (сміється). Всіх люблю однаково.

З колегами, акторами «Дизель Шоу» під час всеукраїнського туру. Фото: надано «Дизель Студіо»

Дали дітям повну свободу обирати свій шлях самостійно

– Євген Гашенко, між іншим, відкрив свій ресторан, такий собі запасний план на майбутнє. Ви маєте запасний план?

– Так, я обрав своїм кумом головного продюсера «Дизель Студіо» Олексія Бланаря (сміється). І це мій золотий парашут. Я обзавівся кумами. Раптом що – у мене троє дітей. Такий запасний план на майбутнє є (сміється).

– Ага, ви з таким розрахунком, що діти потім працюватимуть на вас?

– Та ні, не працюватимуть. Просто 10 відсотків від заробітку кожного (сміється).

– Та якщо серйозно, у вас троє підлітків, старшому Олексію – 16, йому скоро вступати до вишу. Які в них інтереси?

– Олексій у дитинстві був актором, знімався в багатьох проєктах, і в «Дизель Студіо» зокрема. А зараз каже, що не хоче бути актором. Його цікавить бізнес. Єлизавета танцює у школі Вірського вже 8 років. А молодший, Олександр, займався фехтуванням. Зараз шукає себе, 13 років – це вік пошуків.

Ми дали їм повну свободу обирати свій шлях самостійно. Кажуть же, якщо не хочеш працювати, просто обери улюблену справу і кайфуй. Мені пощастило, я все життя займаюся улюбленою справою і не вважаю це роботою.

– Який ви батько? Все дозволяєте, що хочуть, чи вчите, що щоб щось мати, треба докласти певних зусиль?

– Вони знають, що до 18 років я зобов’язаний їх забезпечувати. А далі хлопці знають, що у 18 треба шукати вже щось своє. Звісно, я не викину їх з речами на вулицю. Але вони вже обмірковують, чим їм займатися.

Стінг, наприклад, який має статки розміром 550 мільйонів доларів, заявив, що нічого не залишить дітям, бо вони мають самі досягти успіху. І, мабуть, це правильно.

Я ріс у бідній родині і розумів, що ані мама, ані тато не зможуть допомогти мені в житті. Тому сам почав працювати, пробиватися, добиватися всього, що зараз маю. І я вдячний батькам, що у них нічого не було, що я все зробив сам. А коли дитина знає, що у тата 10 мільйонів доларів, що її десь прилаштують, так і виростають мажори, які нічого не вміють, не мають цілей у житті. І це неправильно.

– Ви зізнавалися, що ваша головна мета в житті – пізнавати себе щохвилини. Хто такий сьогодні Євген Сморігін?

– Людина, яка прагне допомогти Україні вистояти в цій жахливій війні. Це зараз у мене на першому місці. І я все роблю для цього, що тільки можу. Це моя головна мета. А коли закінчиться війна, вже будемо мріяти про кар’єри, ролі і так далі.