Вишиванки зі старовинних фотографій Репортаж 25.04.2026 09:00 Укрінформ Мисткиня Галина Гафійчук акумулювала понад 120 вишитих ансамблів, що презентують декілька етнічних куточків України Жінка захопилася вишиванням понад 2 десятиліття тому. Протягом цього часу вона зібрала добірку вишитих сорочок та заснувала в рідному селі Глушкові, що на Івано-Франківщині, музей «Етноскриня». Нещодавно він увійшов до туристичного шляху «Сильвети Покуття», який було представлено на Прикарпатті. З чого розпочалася колекція Галини Гафійчук та як віднайти для себе вишиту сорочку, Укрінформ розпитав у майстрині незадовго до Дня вишиванки, що цього року відбудеться 21 травня. ЗАЛІЗЛА НА ГОРИЩЕ – І ВІДКРИЛА СКАРБ Галина Гафійчук, як і чимало жінок у селі, вміє вишивати з юних років. Запевняє, що цю пристрасть вона проносить через усе життя, але зібрати добірку старовинних вишиванок її спонукали старі знімки. «Моя бабуся – з Чернятина (село в Городенківській громаді Прикарпаття, – ред.) У дитинстві ми бавилися в її оселі та підіймалися на горище. Там я знайшла ці фотографії та листи мого прадіда з війни (показує, – ред.). Скільки років мені тоді було, не згадаю, але я вже усвідомлювала, що цей спадок не можна руйнувати», – згадує майстриня. Розповідає, її прадід Юрко мав чудовий почерк і більшість листів написав з території Німеччини, коли супротивник був майже розгромлений. Однак, прадід так і не повернувся з війни додому, але його давні послання й чорно-білі фотознімки родини поклали початок збірці, яка стала основою майбутньої колекції одягу.
«Старовинні фотознімки – це як ідентифікаційний документ вишитої сорочки. Ось у мене є унікальне фото з рідного села (показує, – ред.). На ній – аматорсько-драматичний колектив 1926 року. І це ніби незаперечний доказ того, що тоді носили та як. Тобто фотографія засвідчує походження вбрання», – запевняє майстриня.
Зараз у колекції Галини Гафійчук – понад дві тисячі давніх фотознімків і більше ніж 120 українських вишитих ансамблів. Майстриня підкреслила, що точної кількості експонатів у своїй збірці вона не знає, оскільки вже давно їх не перераховує. Проте тут можна побачити не лише традиційний одяг з Прикарпаття, а й з Волині, Буковини, Закарпаття, Вінниччини, Чернігівщини, Луганщини, Полтавщини та Львівщини.
«Деякі люди збирають старовинний ансамбль лише одного краю, а в мене – спадщина з декількох. Чи складно зберігати цю красу? Безперечно. Це вимагає окремого приміщення, де підтримується потрібна температура повітря, та й великої особистої відповідальності», – зізнається майстриня. ПОКУТСЬКА ВИШИВАНКА – ЦЕ ЩІЛЬНО ВИШИТІ РУКАВИ В ЧЕРВОНІЙ КОЛЬОРОВІЙ ГАМІ Перші вишиванки з минулого століття в Галини Гафійчук з’явилися випадково. Зазвичай їх замовляла і купувала колекціонерка з Коломиї. Але одного разу на своє замовлення, яке Галина Гафійчук відшукала для жінки на рідних землях, у колекціонерки не вистачило коштів. Музеї теж тоді не дуже цікавилися старими речами, а продавати їх кому завгодно Галина Гафійчук не хотіла. «У цих старовинних вишиванках я побачила щось неповторне, не схоже на сучасні орнаменти. Спочатку залишила в себе одну сорочку, згодом ще одну й ще… І таким чином з 2000-х років розпочалася моя колекція», – посміхається пані Галина.
Каже, колекція з кожним разом її захоплювала все більше та більше, але наповнювати її було нелегко. У багатьох краях, як, наприклад, на Покутті та Гуцульщині, людей часто ховали у святковому вбранні, а тому вишитих сорочок у селах майже не залишилося. «Адже раніше люди говорили: "Що було до шлюбу – те й до Бога"». Давніх дитячих вишиванок теж збереглось мало, оскільки їх передавали від однієї дитини до іншої, та й не в кожній сім’ї дітям вишивали. Але в мене є до десяти таких сорочок, а більшість у колекції – жіночі», – конкретизує майстриня.
Саме вони є ключовими експонатами в музеї «Етноскриня», який пізніше відкрила Галина Гафійчук. У її виставці ще представлені жіночі коштовності, взуття, давня кераміка, мальовничі ікони на дереві та різдвяні павуки, які здавна виготовляли на Покутті із соломи. Майстриня зазначила, що під час бесіди з відвідувачами павуки відчутно похитуються. Розповідає, у давнину люди вірили, що це навідуються духи їхніх пращурів.
Запитую пані Галину про її рідну, покутську вишиванку. «Старовинні жіночі сорочки на Покутті були довгими, оскільки плахта була вовняна і коротша, а низ сорочки слугував на той час продовженням спідньої білизни. Якщо жінки йшли у поле працювати, то сорочку підперізували запаскою або фартушком. Це підтверджують давні фотографії», – розповідає майстриня.
Вона додає, що візерунки на Покутті були дуже різноманітними. На початку ХІХ століття покутська сорочка нагадувала «борщівську», у якої густо вишивали рукави. Однак якщо для «борщівської» характерним є чорний колір, то в покутських сорочок рукави вишивали бордовими нитками, коричневими та яскраво-червоними. «Тут використовували техніку "верхоплут" (показує, – ред.). На Покутті ще вишивали "білим по білому". Літні жінки називали тут цю техніку "циркована". Покутська вишивка дуже різноманітна. Були ще сорочки-буденки, у них кожний орнамент мав свою назву: "хрестатий", "ключкатий", "лабатий", "сливкові" та інші, усіх навіть важко запам’ятати», – усміхається майстриня. Далі вона показує сорочку «з пташками». Каже, такі вишивали в селах Вербівці та Серафинці Городенківського району.
«Це вже початок ХХ століття. Візерунки з пташками вишивали не тільки на весілля, їх і старші жінки любили носити», – уточнює пані Галина. З її слів, тоді вже жінки більше подорожували, цікавилися друкованими виданнями з візерунками та запозичували у свої вишивки нові елементи. У ВБРАННІ МАСКУВАЛИ ВИШИТИЙ ТРИЗУБ «Перлиною мого музею є стрічка Січових стрільців "Січ у Глушкові"», – продовжує свою оповідь майстриня.
Запевняє, цю стрічку в її рідному селі вишивали жінки хрестиком. До нашого часу дійшла навіть фотографія, яка підтверджує історичний факт. Однак, вона дуже пошкоджена, а тому в експозиції її немає. «Для мене все рідне – то найцінніше», – каже Галина Гафійчук і згадує історію своєї бабусі, яку на вулиці в радянський час змусили зняти жовту китицю на запасці лише через те, що вона була поруч із синьою.
«Інколи навіть синьо-жовта стрічка в одязі вказувала на переконання людини. У такий спосіб люди прагнули показати свою позицію, але ж уся українська символіка була під забороною», – додає майстриня й демонструє вишивки з тризубами, які є окрасою її колекції. Деякі з них потрапили до збірки після того, як вишитий тризуб люди відверто намагалися приховати у вбранні, але не відмовлялися від нього навіть попри страх і залякування. «Це велике диво, що ці сорочки люди змогли зберегти», – наголошує колекціонерка.
У ВИШИВАНКАХ – НАШЕ КОРІННЯ ТА САМОБУТНІСТЬ Понад 20 років Галина Гафійчук не лише зберігає старовинні вишиванки, а й відтворює їх за старовинними взірцями. Вона переконана, що це допомагає популяризувати традиційну вишивку в сучасному світі. «За радянських часів ми дуже багато втратили. Тому наш обов’язок – відновити минуле й залишити його нашим онукам і правнукам, зробити все, щоб спадщина не зникла. Радію, коли ці сорочки відтворюють інші майстрині. Адже те, що ми тепер робимо, репліки чи копії, вони через 50–100 років матимуть таку ж цінність», – переконана Галина Гафійчук. Майстриня зізнається, коли відтворює старовинну вишиванку, то дотримується не лише колірної гами, візерунку та техніки вишивання, але й зберігає технологію пошиття одягу – використовує давній крій, а всі частини виробу зшиває вручну. «Моя мета – відтворити старовинні сорочки. Вважаю, що це мій внесок в історію, і для мене це важливо», – каже Галина Гафійчук. Зізнається, кожне нове замовлення для неї є особливим, а тому підібрати сорочку – непростий процес роздумів і примірок. «Більшість людей нині хочуть таку вишиванку, щоб передати її у спадок дітям», – зауважила майстриня.
На запитання, кому з відомих українців дісталася сорочка від Галини Гафійчук, майстриня не відповідає. Але як обрати для себе вишиванку, має слушну пораду. «Не обов’язково, щоб вона була частиною традиційного ансамблю. Можна знайти вишивку свого села чи краю і відтворити її на піджаку чи блузці. Бо навіщо нам використовувати китайські, турецькі чи румунські візерунки, якщо в Україні їх є так багато? В українських вишивках треба шукати своє коріння та самобутність», – радить майстриня і демонструє другу залу музею, де сучасні вишиванки на манекенах прикрашають авторські силянки та ґердани, що теж зберігають давні традиції, символи і знаки. Такі виставки, каже пані Галина, нагадують людям про красу української вишивки й надихають до творчості. «Тепер ми з жінками відтворили тут "Глушківське весілля"», – розповідає майстриня й показує весільне деревце, з яким відбувається це дійство. Каже, театралізоване весілля віднедавна можуть побачити гості «Етноскрині», а ще – зробити фотосесію в народному вбранні, щоб осягнути усе багатство української спадщини. Фото авторки Фото Історія Івано-Франківщина Культурна спадщина Музей Туризм Вишиванка