На день 16 квітня за християнським звичаєм припадає шанування преподобного Микити Сповідника, ігумена обителі Мідикійської, який, за Житієм, у своєму праведному житті був удостоєний дару чудотворення і зазнав гоніння за протистояння іконоборству.
Крім того, це день пам'яті мучениці Агапії Аквілейської, як і її рідних сестер Хіонії та Ірини. Відмовившись від земного кохання, ці діви рідкісної краси були піддані загрозам і спокусам, а також спробам зґвалтування, але не піддалися. Дві старші сестри були спалені на багатті, а молодша Ірина вражена стрілою з лука.
Але яка дивовижна властивість має, однак, народний календар: він переплітає в хронологічних датах різний час, події, прикмети і повір'я, та ще й прив'язує їх міцно-міцно один до одного. Ось і з 16 квітня так сталося: став він називатися днем Микити Водополі.
А річ тут у тому, що, за народними прикметами, саме цей день є важливою віхою весняного льодоходу, розливу річок та озер. Казали:
– Не пройде на Микиту лід, весь весняний лов нанівець зійде (тобто буде поганий).
– Коли весняний лід на Водополі по озерах та затонах не рушить, а потоне – рік буде важким.
– Коли на Микиту крига стоїть і не думає рухатися, літа чекай холодного та дощового.
– розливає Микита порожні води – чекай і влітку ясної погоди.
– Повінь і гори трощить.
Як пояснення поміченим явищам повір'я наших предків стверджували, що водяний, що нещодавно прокинувся (який спочивав усю студену зиму на дні), голодний, а тому гнівається і буянить: лід ламає, рибу мучить. І якщо до Нікітіна дня його не догодити, то мститиметься весь рік: рибу викраде або сіті порве, а улову не дасть, човни топити стане, дітей на дно тягати і т.д.
Пригощати водяного, що зголодніло, треба було опівночі, тобто. з першими миттю відповідної дати. Чим же? Наприклад, тушкою гуска, але обов'язково без голови. Тому що цей персонаж сильно не ладнав із домовиком, який, як вважалося, стежить за поголів'ям домашньої живності, і якщо помітить, що з господарства виділяється частка для його недруга, сам розкривиться не на жарт і життя не дасть. Отже, попередньо треба було гусака обезголовити і приховати.
Крім того, Микиту називали ще й Гусепролетом – зрозуміло, що це означає очікування появи диких гусей з південних країв – так що вибір саме цього птаха в дар хазяїнові, що отощав, теж не випадковий.
Був і більш своєрідний звичай, що існував у рибальських артілях. Скинувшись, артільники купували незадовго до пам'ятного дня якусь шкапу (ні в якому разі не торгуючись за ціною), відгодовували хлібом та конопляною макухою. Потім вплітали в гриву червоні стрічки, мазали голову солоним медом і… топили, сплутавши ноги і повісивши на шию вішали дві старі жорна.
Можна було умаслити водяного й у буквальному значенні: вилити у водойму латаття олії чи трохи вина, кинути дрібні монетки, дрібку тютюну, крихти хліба. А вже з першого улову – неодмінно пару-трійку рибин віддати. І будь-яке підношення слід супроводжувати зверненням:
– Ось тобі, діду водяний , гостинець навесні, люби нас та рибкою жалуй!
– Ось тобі, дідусю, гостинець на новосілля: люби та жалуй нашу сім'ю!
Де-не-де, правда, вважали, що витрачати добро весною, коли запаси провіанту закінчуються, надто накладно, і кидали у воду старий лапоть або дірявий чобіт з онучкою, примовляючи: «На тобі, чорт, ноги, заганяй рибу!». Загалом, усі чинили за коштами.
З трьох згаданих на початку оповідання святих дів, які прийняли мученицьку смерть, у народний календар потрапила лише Агапія, ім'я якої трохи видозмінилося до звичного русичам звучання, тобто. стала вона Агафією. Саме на її честь 16 квітня освячували в церкві хліба із запеченими шматочками солі, а потім прикрашали ними роги буряток, бо вважалося це вірним засобом для рясних удоїв.
…Час іде невблаганно, змінюється життя, змінюються люди, і багато звичаїв сивої старовини сьогодні здаються лише забобонами. Але як не визнати, що 16 квітня – це термін, який показує, що весна перевалила за свій «екватор». І починається новий її підсезон, який, як і раніше, називається «оживленням». Нехай воно буде благодатним!
Преподобний Микита Сповідник
Святі мучениці Агапія, Хіонія та Ірина
