Світова чемпіонка Анастасія Петренко: З чоловіками слід боксувати обережніше, ніж із жінками

Фото: з особистої колекції Анастасії Петренко

Український професійний бокс отримав нове обличчя. Її ім’я – Анастасія Петренко, і вона теперішня власниця чемпіонського поясу, за версією IBO.

Всього чотири роки тому вона була відомою каратисткою у своєму Херсоні, а сьогодні – фотографується з чемпіонським поясом з боксу у Києві. Анастасія Петренко зробила диво: увірвавшись у професійний ринг «з нуля» під час повномасштабної війни, вона за неймовірно малий термін дісталася титулу IBO. Про те, як війна послужила поштовхом для спортивного успіху, чому 9-річний син тямить у боксі більше за маму та як воно – тренуватися під наглядом власного чоловіка, чемпіонка поділилася в інтерв’ю Коротко про.

Ніколи не треба вагатися і боятися!

– Анастасіє, відтепер ви чемпіонка світу, за версією IBO. Які у вас відчуття та роздуми від усвідомлення цього факту?

– Коли розумію, який шлях ми з командою здолали і отримали те, до чого так сильно хотіли, відчуваю захват і абсолютну радість. Це те, заради чого хочеться жити, розвиватися і наполегливо працювати кожного дня.

– Що для вас являє собою ця звитяга?

– Будь-яка мета, що підкріплюється щоденною роботою, прагненням і запалом, буде реалізована! Ніколи не слід вагатися і боятися!

– Кому присвячуєте свою перемогу?

– Своєму наставнику і чоловікові – Сергію.

– Які плани будуєте на майбутнє: захист титулу чи нові досягнення?

– Я стану першою в Україні абсолютною чемпіонкою, я це відчуваю. Я цього дуже прагну.

– Ваш шлях до чемпіонства дуже своєрідний: ви почали займатися боксом тільки після початку повномасштабного вторгнення і вже стали чемпіонкою світу. В який момент ви вирішили перейти у бокс і що послужило поштовхом?

– Я почала тренуватися боксом одразу після переїзду до Києва у 2022 році. Поштовхом стала війна і розуміння того, що не можна відкладати свої мрії.

Анастасія впевнена, вона у тій формі, яка дозволить стати абсолютною чемпіонкою світу. Фото: інстаграм Анастасії Петренко

Люблю надійний захист і мінімум пропущених ударів

– Ви прийшли у бокс хоч і з іншого силового виду спорту – карате, проте досить пізно. Це впливає на вас емоційно?

– Позитивно впливає, оскільки я зрілий і загартований атлет. Я не боюся труднощів і викликів. Я знаю, що «чим важче – тим краще». Вважаю свій вік і свій стан своєю перевагою.

– Яким чином ваш досвід у карате допомагає вам у боксі?

– Допомагає досвід переможця. Я була однією з кращих у карате, тому що завжди досягала своїх цілей.

– Що найбільше приносить насолоду у боксі?

– Відчуття затишку і задоволення після важкої роботи. Бокс – це досить складний і небезпечний вид спорту. Мені подобаються мої перетворення навіть у звичайному житті. Я стала ще більш сильною і впевненою. Це чудово, це надихає і дуже мотивує.

– Ви спарингуєте з чоловіками. Як це відбивається на вашому рівні у боях проти жінок?

– Я їх не боюся. Жінок (усміхається. – Авт.). Але з хлопцями треба боксувати уважніше, ніж із жінками. Це впливає на якість захисту. Але це і добре – я люблю надійний захист і мінімум пропущених ударів.

– Чи відчуваєте страх перед двобоями і як з ним боретеся?

– Відчуваю скоріше хвилювання. Допомагає глибоке дихання, музика, спілкування з тренером.

– Як ви поводитеся у моменти, коли розумієте, що втрачаєте лідерство у бою?

– Починаю ще більше концентруватися і зосереджуватися. Відразу орієнтуюся на вказівки тренера – це мій орієнтир.

– Як би ви змалювали період життя після переїзду з Херсона до Києва ще на початку війни, що було найскладніше тоді?

– Це дуже важко описати, тому що цей період дуже трагічний. У нас був свій маленький світ, налагоджений роками побут, свій тренувальний зал. Але… Ми просто в перший день війни сіли в авто, взяли мінімум потрібних речей і виїхали. Найбільш важким був перший місяць і усвідомлення того, що життя вже буде іншим.

– Що залишається «за лаштунками» для глядачів у професійному боксі?

– Травми, сльози, тимчасова втрата віри, крики тренера (усміхається. – Авт.).

– Вас тренує ваш чоловік. У чому сила вашого союзу?

– У повній злагодженості, відсутності зайвого і в повному зосередженні. У нас трапляються іноді розбіжності, але вміємо їх залагоджувати. Це так само, як знаходити вихід із положень у бою, коли починаєш «втрачати» позицію.

Першого дня повномасштабного вторгнення родина Петренків сіла в машину і поїхала в інше життя. Фото: інстаграм Анастасії Петренко

Син Яніс – це мій другий наставник

– Як ви знаходите рівновагу між професійним боксом і материнством?

– Я вважаю, досить успішно, оскільки Яніс – це мій другий тренер. Йому 9 років. Він у боксі вже довше, ніж я. Яніс почав займатися з батьком, коли йому було всього 2 роки. Він добре розуміє, що таке спорт. Інколи я жертвую часом, який могла б присвятити сину. Але коли немає підготовки, я, навпаки, можу більше часу віддати материнству.

– Чи розмежовуєте ви себе як спортсменку і як особистість поза рингом?

– Так, у житті я дуже тиха і добра.

– Чи цікаво вам розвивати себе через фотозйомки та медійну активність?

– Я сподіваюся, що в цьому році ця сфера буде більш активною. Мені б дуже хотілося бути більш медійною і просувати свої найкращі ідеї у світ.

– Ви сприймаєте соцмережі як частину свого особистого бренду?

– Так, соцмережі – це гарна нагода рекламувати себе і те, чим ти займаєшся. Наш спортивний клуб Petrenko Top Gym – це вже як бренд. Моя особиста сторінка також несе в собі стиль і передає мою самобутність. Я б хотіла більше ділитися корисним матеріалом.

– Про що мрієте?

– Мрію прожити своє краще життя. Мрію про закінчення війни і спокій у моїй країні. Мрію залишити слід і вписати своє ім’я в історію. І мрію ніколи в собі не сумніватися!

Анастасія, її чоловік Сергій та син Яніс – родина боксерів. Фото: інстаграм Анастасії Петренко